Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року Справа № 910/14968/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Кривди Д.С., Нєсвєтової Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Сім - Альянс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.12.15у справі№910/14968/14господарського судуміста Києваза позовомПрокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоПриватного підприємства "Сім - Альянс"провизнання права власностіза участю представників від:позивачаЗбарих С.М. - прокурор (посв. від 05.09.14)відповідачаХурсевич С.В. (дов. від 24.11.15)

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сім - Альянс" про визнання права власності на наступні об'єкти нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "а"; нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "б"; нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "в", нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "г" у Деснянському районі м. Києва.

Справа розглядалася судами неодноразово. За результатом останнього нового розгляду справи рішенням господарського суду м. Києва від 14.09.15 (суддя Грєхова О.А.) в задоволенні позову відмовлено повністю з посиланням на те, що спірні об'єкти не є нерухомим майном, крім того, позивач не здійснював будівництво спірних об'єктів, їх будував відповідач, тому визнання права власності на майно за позивачем порушує права відповідача, відтак, виключає застосування ст. 376 Цивільного кодексу України.

За результатом апеляційного перегляду справи Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Андрієнка В.В., суддів: Буравльова С.І., Шапрана В.В.) 01.12.15 прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Постанова обґрунтована посиланням на приписи ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України та на те, що вищевказане майно збудоване на земельній ділянці, яка належить громаді м. Києва, а не відповідачу.

Не погоджуючись із постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що вищевказані об'єкти введені в експлуатацію і єдиним їх власником є відповідач, тому застосування ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України є неможливим.

До того ж, посилаючись на висновок експерта, відповідач вказує на те, що спірні приміщення не є нерухомими об'єктами, оскільки не зв'язані із землею фундаментом, а є тимчасовими торговими павільйонами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.02.14 у справі № 754/729/14Ц позов ПП "Сім-Альянс" задоволено частково, визнано за вказаним підприємством право власності на нежитлові будівлі площею 123 кв.м. літ. "а", площею 131 кв.м літ. "б", площею 123 кв.м. літ. "в", площею 127 кв.м. літ. "г", за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 у Деснянському районі м. Києва. На підставі зазначеного судового рішення за ПП "Сім-Альянс" зареєстровано право власності на вказані об'єкти, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.14 за №24151114. Рішенням Апеляційного суду міста Києва № 22-ц/796/10329/2014 від 11.11.14 відмовлено ПП "Сім-Альянс" у задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення.

Судами встановлено, що будівництво вищевказаних об'єктів нерухомості здійснювалося відповідачем за його рахунок та з його матеріалів (шляхом реконструкції торгівельних об'єктів та торгівельних кіосків, придбаних у третьої особи), що не заперечується сторонами. Спірні об'єкти введені в експлуатацію, як такі, що побудовані відповідачем.

Разом з цим, із листа Департаменту земельних ресурсів КМДА №057023-6780 від 18.07.14 вбачається, що земельна ділянка на проспекті Володимира Маяковського, 14/12, на якій розміщені нежитлові будівлі, у власність чи користування відповідачу не передавалась та за цією юридичною особою не обліковується. Будь-які рішення про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу не приймалися, документи, що посвідчують право користування нею, у підприємства відсутні.

На підставі вищевикладених обставин та керуючись ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, апеляційний суд визнав право власності на вищевказане майно за територіальною громадою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

Цивільно-правові наслідки самочинного будівництва нерухомого майна передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України. За загальним правилом ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила, або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України, суд може своїм рішенням визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

У вирішенні питання про застосування положень ст. 376 Цивільного кодексу України до спірних відносин господарським судам необхідно враховувати, що частинами третьою та п'ятою статті 376 Цивільного кодексу України передбачено визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. При цьому у наведених положеннях не згадується майно, яке самочинно будується. З огляду на це, в порядку ст. 376 Цивільного кодексу України право власності може бути визнано лише на майно, завершене будівництвом.

До участі у справі підлягають залученню відповідні органи державного архітектурно-будівельного контролю (органи Державної архітектурно-будівельної інспекції), як органи, на які законом покладено здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування і архітектури.

Позивач у спорах про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинен довести обставини, що складають фактичну підставу такого позову: наявність права позивача на земельні ділянку, на якій збудоване спірне майно; наявність самочинно збудованого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна (у випадку, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування).

У вирішенні питання про відповідність самочинно збудованого майна будівельним нормам і правилам господарським судам у кожній справі необхідно враховувати вид і призначення відповідного майна, наявність спеціальних вимог до нерухомого майна, що використовується у виробничій діяльності.

Для становлення факту відповідності (невідповідності) збудованої, або реконструйованої будівлі проекту і вимогам будівельних норм і правил, придатності будівлі до експлуатації, а також для визначення вартості різного роду будівельних робіт господарський суд може призначити будівельно-технічну експертизу.

Задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинно ґрунтуватись на підтвердженій відповідними доказами сукупності обставин: позивач має право власності або право користування земельної ділянки; власник земельної ділянки надав позивачу дозвіл на будівництво спірного нерухомого майна і не заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване на його земельній ділянці нерухоме майно; самочинно збудоване майно, що є предметом спору, відповідає будівельним нормам і правилам та придатне для експлуатації за призначенням; визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не порушує прав інших осіб. Задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі, суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю і здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує права третіх осіб. Втім, судами вищевказані обставини не перевірені та не оцінені, що є порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, матеріали справи не містять доказів належності спірної земельної ділянки позивачу. Так, згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Матеріали справи не містять доказів (крім односторонніх довідок позивача) того, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за позивачем.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це, зокрема, і право на обґрунтоване рішення. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.01).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Сім - Альянс" задовольнити частково, рішення господарського суду м. Києва від 14.09.15 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.15 по справі №910/14968/14 скасувати, справу №910/14968/14 направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді Д. С. Кривда

Н. М. Нєсвєтова